Школа не повинна забезпечувати мобілізаційний ресурс: Горбачов про студентів-ухильників, шкільну форму та кінець "м'якої українізації".

Сергій Горбачов — став першим освітнім омбудсменом України після створення цього інституту у 2019 році. Літом цього року його п'ятирічний термін закінчився. На цей період припали пандемія та повномасштабне вторгнення – два руйнівні удари, від яких українська освіта досі не оговталася повністю.

Яка якість освіти здатна підтримувати Україна? Як утримати старшокласників, які прагнуть виїхати за кордон до досягнення повноліття, і хто "винен", що вони не залишаються? Скільки ж, зрештою, має заробляти звичайний вчитель і чому гроші в освіті – це пріоритет, який не дотримується державою? Про це та не тільки Сергій Горбачов розповів в інтерв'ю "Телеграфу".

"Школа не повинна забезпечувати мобілізаційний ресурс"

– Зараз ми чуємо багато занепокоєння тим, що з України виїжджають діти і скоро просто не буде кого вчити. Міністр освіти Оксен Лісовий говорив, що учні 10-11 класів, особливо хлопці, виїжджають за кордон. Від депутатів звучали цифри, що 300 тисяч старшокласників виїхали лише цього року. Як ви бачите масштаби цієї проблеми?

– Проблема є, ми це добре бачимо. Якщо звучить цифра 300 тисяч, то це практично половина всіх дітей у старших класах (в Україні близько чотирьох мільйонів школярів, у паралелях 10-11 класів навчається приблизно 600-700 тисяч). Це дуже великі цифри. Хоча я не думаю, що вони реальні, але проблема існує. Справді, батьки відправляють дітей за кордон, оскільки не хочуть, щоб вони пішли служити і захищати Україну. Це головна причина.

– А можете погодитися з тезою міністра, що школа недостатньо попрацювала зі старшокласниками та їхніми батьками? Що тут вина педагогів, якщо діти виїжджають?

– Винно, перш за все, держава, якщо ставити питання так. Для держави освіта не була, не є і, боюсь, довго не буде пріоритетом. Держава сприймає освіту передусім як статтю витрат, а не як інвестицію в майбутнє. Це головна проблема. Все упирається в гроші. Керівникам, які вирішують дати чи не дати гроші в освіту, дуже не вистачає стратегічного державного мислення. Зараз практично вся соціальна сфера, включаючи освіту, підтримується за рахунок допомоги наших партнерів. Це величезні кошти, але я не розумію, чому ці гроші не витрачаються так, щоб підтримати освіту.

Коли кажуть, що вчителі винні, мене це досить сильно дивує і викликає непорозуміння. Вчителі "винні" в тому, що на них навалили стільки всього: ідіотських конкурсів, звітів, зовсім непотрібних процедур. А що вчителям дійсно потрібно? Вчителям потрібна нормальна зарплата і забезпечення умов праці : облаштування кабінетів, безпека, гаджети, [нормальне] ставлення з боку адміністрації. Багато проблем для вчителів породжується самозакоханим адмініструванням. Люди сидять на деяких посадах, і в мене таке враження, що їм нічого робити. Вони думають – а давайте продемонструємо, що ми школу "напрягли", вчителі проведуть якийсь захід, і фоточки-фоточки, обов'язково фоточки, звіти кудись. Нащо це? Чому? Вчитель має навчати дитину. Це дуже складна робота.

– І все ж це звинувачення: батьки вивозять дітей через страх мобілізації, а МОН говорить, що цей страх не опрацювали вчителі, школа.

– Це якесь дивне звинувачення. За комунікаційну політику держави відповідає не школа, а інші державні установи. Якщо держава не вміє говорити з людьми, не вміє пояснювати важливість таких речей, то при чому тут школа? Школа не повинна забезпечувати мобілізаційний ресурс, школа повинна навчати! Але для того, щоб школа могла нормально навчати, і в тому числі формувати патріотизм, готовність захищати Батьківщину, школа повинна відчувати, що вона потрібна державі. А в мене враження, що держава говорить, що школа нам не потрібна, а потрібні слухняні виконавці, які постять картинки з абсолютно ідіотських заходів.

"Якщо грошей немає – як навчати"?

– А як щодо дефіциту педагогів? Яка ситуація зараз?

– Ця проблема існувала завжди. Нам завжди не вистачало вчителів англійської мови, фізики, математики, хімії. Зараз їх не вистачає ще більше. Але дефіцит вчителів – це не суцільне явище. Це явище локалізовано територіально. На деяких територіях вчителів катастрофічно не вистачає, а десь вчителі не можуть знайти роботу. Тобто все дуже сильно залежить від того, яка конкретна ситуація в конкретному місті, селищі, наскільки далеко від лінії фронту, наскільки місцеві влади розуміють потреби освіти і сприяють педагогам. Тому говорити про тотальний дефіцит не можна.

– Ви сказали про гідну зарплату для педагогів . Давайте по цифрах. Скільки конкретно, на вашу думку, зараз має отримувати вчитель в Україні?

– Згідно з законом "Про освіту", мінімальна зарплата педагога найнижчої категорії має становити три мінімальні зарплати. Не менше. Наразі мінімальна зарплата становить 7 100 гривень. Тобто, за законом, мінімальна зарплата педагога має бути 21 тисяча гривень. У нас такого немає. Чому? Тому що знову ж таки держава, навіть не в воєнні, а в відносно мирні часи, не знаходить грошей для освіти. Вважає, що будувати дороги важливіше, що важливіше виплачувати захмарні зарплати в правоохоронних органах (суддям, прокурорам). Держава демонструє, що вчителі та освіта в цілому для неї не потрібні.

– Виходить, що елементарно не виконуються норми закону?

– Так. Він не виконується. Багато постановок відкладають впровадження цієї норми, яка закріплена в законі.

– Давайте тепер поговоримо про ефективність освіти, а саме про оновлений курс "Захист України". Якщо почитати відгуки деяких батьків у соцмережах, то оновлення курсу зовсім не виправдало їхніх сподівань . МОН обіцяло ж масштабне навчання вчителів, створення міжшкільних просторів, а в результаті батьки скаржаться (не всі, але багато), що на уроках у