Трагічно помилився у ставленні до Росії і заплатив за це: життя та загадкова смерть Михайла Грушевського.

Рівно 90 років тому, 24 листопада 1934 року, в Кисловодській міській лікарні імені А. Рикова помер Михайло Грушевський – видатний український історик і літературознавець, але в значній мірі контроверсійний державний, політичний та громадський діяч.

Арешт, заслання і заборона повертатися в Україну

Ім'я Грушевського (1866—1934) на слуху і відоме всім нашим співвітчизникам. Михайло Сергійович вважається батьком-основоположником української державності. Поряд з Будинком вчителя, в приміщеннях якого в 1917—1918 роках працювали лідери та співробітники Української Центральної Ради (УЦР), стоїть величний монумент. На вулиці Грушевського в Печерську розташовані і Верховна Рада, і Кабінет Міністрів України. Нарешті, його портрет зображений на 50-гривневій купюрі.

Михайло Грушевський практично все своє свідоме життя працював над фундаментальним дослідженням з історії України – з давніх часів до другої половини XVII століття ("Історія України-Руси"). Серед його найбільших досягнень п'ятитомна "Історія української літератури" та понад 2000 друкованих праць! Михайло Грушевський очолював львівське НОШ — Наукове товариство імені Шевченка (1897—1913), був академіком Всеукраїнської академії наук (1923) та академіком Академії наук СРСР (1929).

Під час Першої світової війни – у листопаді 1914 року – російські власті його заарештували і відправили в заслання до Симбірська, а потім до Казані, однак з правом працювати педагогом під наглядом поліції.

У вересні 1916 року після переїзду до Москви (повертатися в Україну йому було заборонено) Михайло Грушевський знову занурився в політику, бере участь в виданні літературно-наукового та загальнополітичного журналу "Українське життя" та щотижневика літератури, мистецтва і суспільного життя "Промінь". Незабаром спалахнула Лютнева революція 1917 року, і було скинуто царський режим.

…На той час Михайло Грушевський вже мав дуже високе реноме серед українського руху. Можливо, тому він опинився після повернення до Києва на самому верху політичного руху, яке поки що відстоювало права України як автономії в складі Російської республіки. 20 березня його обрали головою Української Центральної Ради.

Михайло Грушевський все більше спирався на ліві рухи. Він у травні 1917 року виступав за поступові кроки і писав про необхідність федерації з "демократичною Росією", тобто фактично виступав проти державної незалежності України: "Про таку федерацію думали давно політики і спеціалісти державного права. Вони вважали її логічним висновком з усього дотеперішнього розвитку європейського життя. Вона лише здавалася дуже далекою до останніх подій – як тепер здається близькою і здійсненою. І от чому я й інші ні трохи не журимося повною політичною незалежністю, не надаємо їй ніякої ваги. Для ближчого часу зовсім досить широкої української автономії в федеративній Російській республіці. А в будучині, сподіваємося, ця республіка ввійде до складу федерації Європейської, і в ній Україна стане однією з найбільш сильних, міцних і певних складових частин – однією з опор цієї Європейської федерації" ("Звідки пішло українство і до чого воно йде").

Надії численних і впливових партій соціалістичного спрямування на "союз з демократичною Росією" призвели до парадоксального результату: лідери Центральної Ради, і серед них Михайло Грушевський та Володимир Винниченко, навіть перебуваючи під постійним тиском широких верств населення, які вимагали почати негайно створювати державу, послідовно опиралися цьому неминучому процесу. "Представники українських соціалістичних партій "некритично копіювали московських соціалістів і, як блудні вівці, крутилися в їх тіні, а це паралізувало їх добрі наміри і плани", – писав о. Ісидор Нагаєвський в "Історії Української держави двадцятого століття".

Лічба йшла на дні, тижні, і лише 7 (20) листопада 1917 року (більшовики в Петрограді були при владі вже два тижні) УЦР проголошує III Універсал про створення Української Народної Республіки… в складі "демократичної" федеративної Росії. Про яку "демократичну Росію" йшлося? Це питання так і залишилося без відповіді…

Трагічна помилка Центральної Ради

Найстрашнішою, або, скоріше, найтрагічнішою, "помилкою" Центральної Ради, очолюваної Михайлом Грушевським, стала демобілізація українізованої військової маси, яка нараховувала кілька сотень тисяч солдатів і офіцерів, що мали великий бойовий досвід. Необхідно було лише структуризувати ці сили. Наприклад, чехословацькі легіони формувалися з військовополонених австрійської армії, а потім "обстрілювалися" в значно більш складних умовах. Томаш-Гарриг Масарик вивіз через Дальний Схід боєздатні частини "білочехів", які стали цементуючим фундаментом незалежної Чехословаччини. Друга Річ Посполита також народжувалася в військовому протистоянні з литовцями за Вільнюс (Вільно), чехами за Тешин (Заолзьє), українцями-галичанами за Львів і Східну Галичину, а також з німцями за Східну Сілезію та Померанію.

22 січня 1918 року відбулося оприлюднення IV Універсала, який нарешті проголосив повну незалежність України. Однак час був безповоротно упущений…

Поступово Михайло Грушевський втратив позиції в національно-визвольному русі. Його угодовська по відношенню до Росії (знову ж таки невідомо якої, адже на її території йшла кривава громадянська війна між білими і червоними) позиція виявилася абсолютно провальною і шкодила державним процесам. Усе течение подій у 1918—1921 роках доводило абсолютну абсурдність дій поступовців і федералістів, які намагалися копіювати дії московських більшовиків. Яскравим лідером яких до початку 1919 року і був Михайло Грушевський…

Після повстання і ски