Південноафриканська Республіка може завдати удару по Росії: африканці готові підтримати Україну у ключовому питанні.

Новий учасник надважкого процесу повернення з Росії українських дітей, депортованих або насильницьки вивезених, – Південноафриканська Республіка (ПАР) – зіграє в ньому свою роль. Це, скоріше за все, буде робота над уніфікацією логістичних і юридичних питань. При цьому українській стороні для отримання ефективної допомоги від країни з далекого континенту потрібно подолати певні упередження і акцентувати увагу не на цифрах, а на реальних історіях маленьких українців та зусиллях Росії щодо викорінення їх національної ідентичності.

Про тонкощі адвокаційної кампанії в ПАР "Телеграфу" розповіла юристка-експертка Регіонального центру прав людини (RCHR), докторка філософії в галузі права Єкатерина Рашевська.

Фільтрація – як гальмо для повернення дітей

В кінці жовтня під час конференції з гуманітарного виміру Формули миру, що проходила в канадському Монреалі, стало відомо, що до повернення українських дітей, депортованих до Росії, приєднається й Південноафриканська Республіка (ПАР). А на минулому тижні українська делегація з представників громадянського суспільства відвідала цю країну, щоб продовжити розмову про реальні кроки з цього питання. Це відбувалося на експертній панелі в рамках South African Action Day, організованій в рамках ініціативи президента України Володимира Зеленського Bring Kids Back UA та 12-ї Глобальної Асамблеї World Movement for Democracy.

- Фактично ПАР як державa-посередник у поверненні українських дітей приєднається до Катару та Ватикану, – пояснила Єкатерина Рашевська. – Але тут дійсно потрібно розуміти, що не можна вимагати від ПАР просто стати, наприклад, другим Катаром (при посередництві цієї арабської країни вже вдалося повернути з Росії українських дітей — Авт. ), бо цього і не потрібно. Адже проблема з масштабом повернення дітей не в тому, що Катар не справляється з передачею списків, або у нього не вистачає грошей на логістику. Ні. Проблема в тому, що Російська Федерація продовжує маніпулювати вразливістю батьків, прогалинами в міжнародному праві, зловживати перебуванням дітей під власним контролем. І саме цю проблему слід намагатися вирішити завдяки бажанню надавати послуги посередництва, висловленому ПАР.

Також необхідно розуміти, що і геополітично ПАР і Катар — різні гравці, адже Південноафриканська Республіка претендує на регіональне і навіть на глобальне лідерство. Це помітно як по ролі в Африканському Союзі, так і прагненням всередині БРІКС – об’єднання, яке, на жаль, не можна нівелювати, адже воно розширюється і все більше країн хочуть бути його частиною. Крім того, ПАР претендує на місце постійного члена Ради безпеки ООН, тому для них важливо продемонструвати свої зусилля щодо повернення українських дітей, доводячи: вони можуть вирішувати і такі глобальні проблеми. Більше того, четвертий пункт української формули миру, що включає й повернення дітей, збігається з одним з пунктів Африканської мирної ініціативи, яка була презентована рік тому під час візиту місії держав з континенту до Києва. Тобто в ПАР розуміють, що поки під контролем Росії залишаються наші діти, говорити про стійкий і справедливий світ не можна.

При цьому експертка підкреслила, що в ідеальному випадку ПАР могла б сприяти отриманню від Росії повних даних про дітей, які були примусово вивезені на її територію, депортовані та розшукують своїх родичів. Також як варіант допомоги – угода про уніфікацію процесу повернення, а саме логістики, переліку документів, які для цього потрібні, і термінів розгляду кожного окремого випадку.

- Також може бути домовлено з РФ, щоб дітей могли забирати не тільки батьки або їх законні представники, але й певна особа за довіреністю, яка супроводжує групи дітей в Україну, де вони будуть передані родичам, — говорить Єкатерина. – Адже іноді ця необхідність їхати до Росії або тимчасово окуповані регіони, пов’язана з допитами ФСБ і ризиками для життя, гальмує процес повернення. Це відбувається в разі прийомних сімей, у яких вже є інші діти на піклуванні, або коли йдеться про дітей, позбавлених батьківської опіки, оскільки люди, які могли б взяти їх до себе, не завжди готові пройти цей шлях з фільтрацією та подібним. При цьому спочатку потрібно оформити документи відповідно до українського законодавства, далі потрібен переклад на російську мову, нотаріальне засвідчення. Але це не дає жодної гарантії визнання Росією законного представництва.

Крім того, були випадки, коли українські діти, яким вже було нав'язано російське громадянство, росіяни погоджувалися віддавати під опіку тільки громадянам РФ. Тобто від родичів вимагали отримати російський паспорт і пройти процедуру оформлення опікунства за російським законодавством. Якщо на це погодитися, то шанси повернутися назад в Україну дуже і дуже мізерні, оскільки російські опікунські служби звернуться в прикордонну службу, в ФСБ, і таку дитину просто не випустять. Адже за їх законодавством вони несуть відповідальність за дітей і не можуть дозволити їм повернутися в Україну, бо там війна і так далі. Тобто це шлях в нікуди. Загалом, повертати саме статусних дітей (дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківської опіки – Авт. ) дуже складно. Тут також потрібні послуги медіації.

Крім того, оскільки Африка як континент, і Південноафриканська Республіка як держава, бачили багато злочинів проти людяності, військових злочинів, жорстокостей, а деякі країни досі залишаються в конфлікті, ПАР має досвід, зокрема реабілітації та інтеграції постраждалих від них дітей. У нашому випадку він може бути корисним у контексті дітей, які пережили депортацію і примусове переміщення. І це також один з напрямків, який слід розвивати в нашій співпраці, – констатує юристка.

В політичну гру можна грати удвох

При налагодженні співпраці у питанні повернення дітей, за словами Єкатерини Рашевської, слід враховувати ключові відмінності в менталітеті, історичному досвіді, політичних поглядах, які мають Україна і ПАР. При цьому акцентувати увагу на тому,