"Зимова війна" 1939—1940 років у Фінляндії: як маленька, але відчайдушна нація вистояла проти московського натиску.

У березні 1939 року Чехословаччина остаточно зникла з карти Європи, зраджена західними країнами. Мабуть, найдемократичніша країна світу була роздерта нацистською Німеччиною, якій трохи "допомогли" угорці-хортісти та недалекоглядна Друга Річ Посполита націоналістів-"полковників".

Ситуація на європейському континенті стала вибухонебезпечною. 23 березня вранці підрозділи вермахту анексували Клайпедську (Мемельську) область Литви. В Іспанії пролунав останній акорд громадянської війни – 1 квітня капітулювали залишки республіканської армії, і до влади прийшов правий консерватор Франсиско Франко, майже три роки підтримуваний німецькими нацистами та італійськими фашистами. Трохи раніше, в кінці березня 1939 року Угорщина за допомогою Польщі захопила Підкарпатську Русь (Закарпаття), яка щойно проголосила незалежність. Німеччина та Італія просто "умивали руки", як і західні демократії. 2 квітня італійці вторглися в Албанію, але незабаром отримали доброго удару від греків. До широкомасштабної війни у Старому Світі залишалося чотири місяці.

Ультиматум Москви

Лідер СРСР Йосип Сталін, який підтримував іспанських республіканців, дуже швидко "забув" про цю поразку. Вже з кінця літа 1939 року він намагався диктувати волю всім учасникам наближаючого конфлікту. Кремль, здається, знаходився над сутичкою, але крок за кроком готувався отримати свої територіальні "подарунки" на західних кордонах, до яких підтягувалися величезні військові контингенти.

Вирисовувалася така конфігурація сторін конфлікту: з одного боку це були західні демократії (Великобританія та Франція), які мали молодших союзників в Європі – Другу Річ Посполиту, Югославію, Грецію та на той час Румунію. Остання буде вимушена влітку 1940 року стати на бік країн Осі (Берлін — Рим — Токіо) після окупації СРСР Бессарабії та Північної Буковини. Держави тоталітарного блоку – Німеччина та Італія – з сателітами (Угорщиною та "обрізаною" Словаччиною) були готові до наступальних дій на континенті. На Далекому Сході вже активно розгорнулася війна в Китаї, яку розв'язала імператорська Японія. А японські та радянські війська двічі перевіряли свої сили – в липні-серпні 1938 року біля озера Хасан та в травні-вересні 1939 року на річці Халхін-Гол…

Однак насправді ініціатива належала канцлеру Німеччини Адольфу Гітлеру, якого багато хто вважав миротворцем. 23 серпня 1939 року несподівано – особливо для комуністичних партій та людей лівих поглядів взагалі – був підписаний Договір про ненапад (Пакт Ріббентропа-Молотова) між ще зовсім недавно антагоністами – нацистами та комуністами. Його родзинкою став Секретний протокол. Гітлер "обрав таємний союз зі Сталіним, поділивши з ним Східну Європу на сфери впливу, віддавши Росії Фінляндію та країни Балтії, домовившись про розподіл Польщі та спільне переслідування польського опору. Це був політичний, військовий та економічний союз двох тоталітарних держав, супроводжуваний відмовою Сталіна від ідеології антифашизму. Нейтралітет Росії дозволив Гітлеру піти на ризик світової війни", – писав український філософ Мирослав Попович у книзі "Червоне століття".

Отже, у вересні 1939 року після Австрії та Чехословаччини настала черга Другій Речі Посполитій, яка вже наприкінці цього місяця була розгромлена (хоча й не капітулювала, на відміну від Франції влітку 1940 року) і розірвана пополам двома стерв'ятниками. Сталін і Гітлер після цього зробили "рокіровку" територіями у своїх "сферах впливу": Берлін поступився Литвою в обмін на центральну Польщу з Варшавою. Черга трьох балтійських держав (Литви, Латвії та Естонії) та Фінляндії ще не настала, хоча тиск сталінського СРСР на них поступово збільшувався.

Радянський Союз наполегливо шантажував ці держави, запропонувавши розмістити на їх територіях військові частини. Балтійські країни не витримали тиску і з 28 вересня по 10 жовтня 1939 року зробили перший крок до окупації своєї території, підписавши кабальні договори. З Литвою взагалі грали ієзуїтськи, "повернувши" Віленський (Вільнюський) край, який у 1920 році анексували поляки, щоб вже влітку наступного року окупувати всю країну цілком.

А от з Фінляндією "цей номер" не пройшов: Гельсінкі відхилили ультиматум Москви, яка намагалася домогтися розміщення гарнізону на Аландських островах та острові Суурсаарі (Гогланд) у центральній частині Фінської затоки. Апетити Кремля зростали. Фіни під час переговорів у Москві в жовтні 1939 року посилалися на свій нейтральний статус. Спроба Совєтів нав'язати розміщення військового контингенту на стратегічному півострові Ханко терміном на 30 років, зовсім поруч зі столицею країни, також була відхилена. Як і нерівноцінний з стратегічної точки зору "обмін територіями" (Сталіна вимагав більшу частину Карельського перешийка з потужною "Лінією Маннергейма", що відкривало безперешкодний шлях до столиці Фінляндії, а натомість "віддавали" ліси в центральній Карелії). Ця маленька, якщо порівнювати з Радянським Союзом, держава поступалася комуністичному монстру за населенням у 55 разів!

Війна СРСР з "фінською воєнщиною"

Терпіння Сталіна, який сам брав участь у переговорах з фінською делегацією, і це взагалі рідкісний випадок, лопнуло. 21 листопада 1939 року військам Ленінградського військового округу та Балтійському флоту було наказано "в стислі терміни розгромити сухопутні та морські сили противника". Але ж потрібно було знайти якийсь привід для початку війни з "фінською воєнщиною"…

І такий "знайшовся" дуже швидко — 26 листопада