«Операції почалися до тривоги. А зупинити їх, коли діти інтубовані і під наркозом, не можна»

«Я туди не піду!» — каже своїй мамі підліток Юля. Худенька дівчина в масці лежить на візку. У неї клаустрофобія, пояснює її мати і пропонує піти у підземний паркінг. Юля відмовляється. Я вмовляю її хоча б зайти в уцілілу будівлю. Вона лишається надворі. Іншого хлопця років 7-8 підвозять до підвалу. Він хреститься і вже за кілька хвилин зводиться й іде вниз.

Юля з мамою
Юля з мамою

У сховищі душно, але є світло. Діти різного віку, худенькі та бліді, майже всі у масках, сидять на ліжках. Одні під крапельницями, інші чекають.

Батьки з дітками перечікують в укритті другу за ранок атаку на Київ
Батьки з дітками перечікують в укритті другу за ранок атаку на Київ
«Люди залишилися під завалами — потрібно швидко розбирати уламки. Дітей вже вивезли в інші лікарні»

«Ми сьогодні тільки приїхали поселяться, ми з дитбудинку, — розповідає Лена. Вона — няня Юрчика, якому необхідна складна операція. – Добре, що спустились у сховище. В палаті всі вікна вилетіли».

Юрчик і його няня Лена
Юрчик і його няня Лена

Юрчик втомлений і хоче їсти, продовжує Лена.

Між ліжками ходить жінка з 2-річним хлопчиком на руках, похитуючи, заспокоює малого. Вздовж його потилиці – величезний шрам-шов. Це Катерина та її син Максим.

У Максима пухлина головного мозку.

«Ми саме вийшли погуляти на вулицю, коли почули перші вибухи. Швидко спустилися в перше ж укриття, яке було в кардіології. І через пʼять хвилин у нас аж штукатурка посипалася, так гепнуло, – згадує Катерина. – Тут було дуже страшно, всі кричали – мами з маленькими дітками».

Максимчик тулиться до мами.

Катерина і Максимчик
Катерина і Максимчик

«Йому зараз дуже погано, в жарі цій сидіти, – продовжує Катерина. – Додому нас не відпускають, бо дуже погані аналізи. Треба крапати (крапельниці). Але оскільки погані аналізи, нам не можна в такий натовп. Тут можна інфекцію підчепити, тож, нас переводять в Інститут раку».

Відбій тривоги, ми виходимо на вулицю. Там ідуть натовпом люди – з паками води та їжею. По дорозі зустрічаю знайому з дитячим пюре. Прошу її віднести їжу в сховище Юрчику.

На подвірʼї вантажівки та самоскиди одна за одною завантажують та вивозять будівельне сміття. За день вони зроблять десятки рейсів.

Люди в рукавичках розбирають завали, виносять вцілілі стільці, медичне обладнання та покручені розбиті рами вікон. Дорослі чоловіки та підлітки виносять у ковдрах та покривалах кілограми розбитого скла. Жінки замітають сміття та скалки. Хтось із них приїхав з дому, а хтось – замість роботи поїхав волонтерити. Як, наприклад, Андрій. Він із Броварського району, працює барменом, але відмовився виходити на зміну й поїхав допомагати. Питаю, чи не боїться звільнення. «Байдуже», – каже Андрій.

Волонтер Андрій (в білій футболці)
Волонтер Андрій (в білій футболці)

«Тривога! В укриття, всі в укриття!» – по Києву знову щось летить. Як потім з’ясувалося, то був ворожий дрон-розвідник.

Більшість волонтерів заходять в будівлі дитячого травмпункту та сусідню висотку – там хірургія і працюють всередині. На вулиці лишаються пожежники та рятувальники ДСНС. Вже кілька годин вони гасять пожежу в зруйнованій двоповерховій будівлі відділення токсикології. Там під завалами можуть бути люди.

Я теж заходжу всередину будівлі травмпункту. На верхньому поверсі є кілька операційних. Мікрохірург Олександр перевіряє лампи над операційним столом. Якщо техніка в порядку, то її вивезуть і працюватимуть на ній невдовзі.

«Я в іншій лікарні був. Як тільки почув – я на операції був, то продовжили без мене, а я приїхав сюди. Тут під час атаки нікого не було, а от в сусідній – була операція. Там всюди сліди крові (від порізів уламками скла — ред.), розкидані інструменти залишились», – Олександр показує операційну, вікна якої виходять на місце епіцентру вибуху. До удару по лікарні Олександр оперував тут дітей з ампутаціями та з ураженнями й хворобами кінцівок.

Мікрохірург Олександр в операційній
Мікрохірург Олександр в операційній
Мікрохірург Олександр
Мікрохірург Олександр

Загалом у відділенні було двадцять пацієнтів.

«В операційній знаходились діти, анестезіологи, — розказує завідувач відділення отоларингології Юрій Молочек. – Дітей оперували, складні операції були. Дякувати богові, життя дітей врятували. Пацієнти наші всі живі, зупинили кровотечі, стабілізували їх і розподілили по клініках у Києві. Серед співробітників наших є постраждалі, але ніхто не загинув, на щастя. Хоча ми були в епіцентрі того, що відбулося».

Операційна, в якій оперували дитину під час ракетного удару
Операційна, в якій оперували дитину під час ракетного удару

Далі завідувач відділенням говорить колегам, що вже йдуть збори на потреби лікарні та обговорення на державному рівні щодо продовження роботи. «Завтра вийдем працювати!» — радісно каже до керівника його співробітниця.

«Настрій у нас бойовий, запишіть!» — каже до мене Молочек.

У лікарню заходять строєм ще група молодиків – вони приєднуються до інших волонтерів і медиків, працюють швидко й злагоджено.

«Тут документи розкидані, то ви їх поскладайте, це історії хвороб пацієнтів, — просить медсестра. Вона зазирає у видерті вибухом рами безвіконних дверей. – А там далі, бачите, холодильник? Там судочки з обідом, бачите? Дайте мені їх, будь ласка».

Медсестра просить подати з холодильника судочок з обідом.
Медсестра просить подати з холодильника судочок з обідом.
Зруйнований корпус
Зруйнований корпус

З вікна лікарні видно, як обвалився дах у будівлі відділення токсикології, куди безпосередньо влучила російська ракета.

«У них три відділення, там реанімація, діаліз і діти з хронічними хворобами лежали. Навіть не знаю, як вони», — пояснює мені медсестра Аня. Вона разом із трьома тезками-колегами сидить на траві.

“Ви тут працюєте?», – запитую, показуючи на будівлю травмпункту. “Вже не працюємо”, — сумно каже одна з них. Ще зранку всі вони лікували пацієнтів у відділенні інтенсивної терапії у будівлі дитячого травмпункту.

«Найжахливіша атака за всю війну»: західні політики засудили черговий удар Росії по Україні

«Три пацієнти в палатах були і двоє – у реанімаційній. Але під час тривоги наша заступниця завідуючої щось відчула, каже, давайте всіх дітей вивеземо в коридор. Тож, у нас ніхто не постраждав. Постраждала тільки наша старша медсестра», — розповідає медсестра Аня.

«Вона не встигла, виходила саме з кабінету. І лаборантка наша постраждала. У нас в операційній були діти, бо операції почались до тривоги. А зупинити операцію, коли діти інтубовані і під наркозом, не можна», — доповнює її колега.

Старша медсестра Інна отримала поранення уламками скла
Старша медсестра Інна отримала поранення уламками скла

Пожежники тим часом нарешті загасили вогонь. Далі рятувальники розпилюють бетонну плиту. Таких плит – три. Одна – це дах, а ще дві – другий та перший поверх, а під ним має бути підвал. За попередньою інформацією, під завалами може бути двоє людей. На розпил верхньої бетонної плити йде три години. Поліцейські закривають подвірʼя лікарні на ніч.

На дворі вже темніє і рятувальники направляють прожектори на місце удару. Екскаватори вантажать уламки бетону на вантажівки, а десятки чоловіків забивають вікна плівкою та ДСП. На території Охматдиту рятувальні роботи триватимуть без перерви.

***

Станом на ранок 9 липня внаслідок масованої ракетної атаки ворога по Києву загинуло 27 осіб, серед них — 4 дитини, 117 людей постраждали, 7 осіб врятовано. Понад 50 людей, серед яких семеро дітей, отримали поранення внаслідок російського ракетного удару по “Охматдиту”. Двоє осіб загинуло.

Розбір завалів триває.

9 липня в Києві оголошено днем жалоби.